Під час повітряної тривоги ми можемо впіймати себе на моторошній думці, що чекаємо вибухів, а коли чуємо їх — ніби відчуваємо певне полегшення. 

Так само підсвідомо можемо романтизувати хвилини небезпеки, коли загроза минає – згадувати обстріли, час в укритті чи блекаути з певним теплом, і це лякає.

Забіжимо наперед, аби заспокоїти тих, кому ці відчуття теж знайомі: ви точно не збожеволіли і не стали жорстокими — так працюють захисні механізми нашої психіки (і це добре, що вони працюють). 

Як і чому виникає ця гра нашого розуму, пояснює психологиня UNICEF Ukraine Надія Браницька.

Матеріали Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?», ініційованої першою леді Оленою Зеленською.ПоділитисяLinkedinТвітнутиНадрукувати