Жити в невизначеності щодо долі близької людини — надзвичайно складний досвід.

Те, що ви відчуваєте зараз — нормально. Суперечливі думки, злість, провина, заціпеніння, виснаження або бажання «просто, щоб це нарешті закінчилось» — це не слабкість і не зрада. Це реакція на ситуацію, у якій немає відповіді.

У цьому матеріалі Міністерство охорони здоров’я України та Психічне здоров’я для України розповідають про невизначену втрату — стан, який проживають родини зниклих безвісти. Пояснюють, чому так важко жити в очікуванні, які стани можуть виникати, що справді може підтримати і коли варто звертатися по фахову допомогу.

Ви не зобов’язані справлятися з цим наодинці і не маєте бути «сильними» весь час. Жити чекаючи — важко. І в цьому стані варто шукати підтримку і берегти себе.